Ivanna
19.06.2007 14:51:32
Потрясающий и очень правдивый рассказ, вчера не могла уснуть. Дело в том, что несколько лет назад мы подобрали на даче бездомного котенка, у которого от голода бока казались слипшимися. Котенок превратился в изумительную кошечку, всеобщую любимицу, сейчас трудно даже представить жизнь без нее. До этого в нашем доме животные не жили, она буквально преобразила нашу жизнь, я теперь не могу спокойно пройти мимо бездомных животных, в сумочке всегда есть корм и если в наш дом и придет еще какое-нибудь животное, то оно точно будет с улицы. Моя подруга в Москве имеет 3-х собак и все одной породы: московские подъездные. Всех подобрала в плачевном состоянии, всех выходила и нет более благодарных существ, чем бывшие бездомные животные.
Olga
19.06.2007 15:14:35
Вот и ответ на Ваши вопрос, Ланд.
Эра милосердия наступит тогда, когда бездомного кота будут брать ДОМОЙ, а не в подъезд.
Ланд
19.06.2007 17:29:18
Как знать... В нашем подъезде живет собака никому неведомой породы. Лет 10 назад ее подобрала и поселила на 5 этаже проживавшая там дворничиха.
Лет 6, как нет этой дворничихи. Лет 5, как нет ее мужа, который короткое время работал за нее. Собака уже настолько древняя, что зачастую не добегает на улицу в туалет. Все это время жильцы ее кормят и содержат в лифтовом холле.
Не берут домой? Да. Но что есть дом? Она живет в доме, по милости людей. Разных людей. А ведь как просто было выбросить ее на улицу на следующий день после похорон дворничихи.
kharch
19.06.2007 20:01:31
Дякую, Ланд, за діагноз.
Вже засумував, а тут підфартило.
Ви, шановні, вибачте, але я тут намагаюся донести ідею, що не треба шукати собі приводу посумувати, а то бог він всемогутній - кожному дає те, що людина бажає.
Розчавлений кіт це, звичайно, сумно. Я сам любитель котів. Але це не привід відключити холодний розум і аналізувати все без з
Не треба добиватися справедливості - її ніколи не буде.
Не треба намагатися подобатися всім - добре, якщо собі.
Ймовірність нещасть знижується, якщо їх не чекати.
А якщо до них правильно ставитися, то їх можна розглядати як прикрі непорозуміння.
Доречі, Оленька, кісточки в дітей швидко зростаються - це не трагедія.
Всім вдачі!
Olga
20.06.2007 06:47:58
""""""Доречі, Оленька, кісточки в дітей швидко зростаються - це не трагедія...""""""
Абзац. Вы сами себя понимаете? Интересно, а что бы сделала Ваша жена, если бы Вашего ребенка обидела шпана, а Вы бы, вместо того, чтобы пойти и по-мужски им навалять, с идиотской улыбочкой стали бы проповедовать всепрощение и божественное всемогущество?
kharch
20.06.2007 07:35:48
Я вчу дітей менше понтуватися, менше злитися та злити. Менше перебувати в оточенні шпани. Світ такий великий, навіщо ходити темними стежками?
Юла
20.06.2007 07:37:45
+++++++!!!!!
По поводу "зламаних кісточок", а еще - вырваных кусков тела, дичайших кожных болячек и пр., и пр. - посидеть один день в травмопункте Охмадет.... А еще, действительно, как бы страшно не звучало, представить своего ребенка на месте тех изувеченных детей....
Только на милость Бога и останется надеяться...
kharch
20.06.2007 07:50:41
Один з найбільших і наймудріших моїх друзів з`явився в мене в 2000 році, коли 30-річна дитина гнала свій вєлік Студентською вуличкою а там виявилися асфальтні трамплінчики висотою 20-30см.
Гальмувати пришлося локтем лівої руки.
Я з подивом під роздетрою шкірою побачив білі кістки.
Думав промити водою, але прийшлося їхати в травмпункт.
Там і познайомився з чудовим хірургом та комп`ютерним ентузіастом.
То просто був прикольний трамплін для справжньої чоловічої дружби. Я йому допомагав з комп`ютером, він мене підшивав.
Після тієї пригоди він виписав таку простиню антібіотиків, яку я викинув коли вийшов з лікарні а потім заліг дома і 19 днів голодував, раз на декілька днів добираючись вєліком до травмпункта на перев`язку.
Так що нічого, Юла, лякати мене травмпунктами.
Юла
20.06.2007 07:58:48
Шановний kharch! Та хто ж Вас лякає травмопунктами???
Ви знову не зрозуміли мене! :-(
Мова йде про тверезе, несопливе відношення до здичавілих вуличних тварин. А ще точніше про Ваше висловлювання, мовляв "нічого страшного, зламані кісточки - зростуться".
А, можливо, це я не зрозуміла Вас? Тоді вибачаюсь! :-)
kharch
20.06.2007 08:10:01
Дякую за вибачення, Юла.
Прошу, в свою чергу, вибачення у тих, кого образив несвідомо.
Я зрозумів тему як привід задуматися над тим, як не попадати в ті історії з котами. І намагався викласти свої думки щодо методів, які запобігають потраплянню у темні ситуації життя.
Метод простий - запобігати наближатися до гострих кутів, реагувати на халепи як на прикрі пригоди про які треба швидше забувати лише записавши до життєвого досвіду запис про запобігання, не концентруватися на болевих почуттях, швидше тікати з порочних кіл.
Прошу всіх вибачення за свій незрозумілий метод викладення.
Вдачі!
