Outcast
06.02.2008 13:11:26
Циник
Я Бороду уважаю и за возраст и за позицию ну и за бороду, само собой :):):).
Он обмолвился, что отстрел бы совершил с радостью. То как я у него пальму отнимать стану?
Насчет кефира не думаю! Он же Борода, а не Михаил Самуэльевич :):):)
ЗЫ А у мои стариков был толстостенный рукомойник на даче (дом в селе). Чистый алюминий. То местная кугутня украла. Шоб у них Сталин паспорта отобрал снова! :):):)
Циник
06.02.2008 14:19:36
Изгой,
это бандеровцы рукомойник умыкнули, им так удобнее еврозады подмывать :)))
Outcast
06.02.2008 17:31:40
Циник
Не исключено! :):):). Гуцулы в том селе строили что-то. Местные говорили, что строят не плохо, но калдырят ещё лучше :)
sasha13
06.02.2008 17:35:10
у...
как все запущено
да ты Изгой гуцулов от бандеровцев не отличаешь?
Свидетель
07.02.2008 08:15:19
Некоторым адептам Православия посвящается:
Православие оно разное.
Если вы о РПЦ сегодняшнем, то его организовал тов. Сталин с метрополитом Сергием(Страгородским).
Наиболее яркой страницей, иллюстрирующей сервильную политику церковного руководства, является известное событие в истории РПЦ, когда три митрополита во главе с т. н. "заместителем местоблюстителя патриаршего престола" митрополитом Сергием (Страгородским) (1867-1944) были приглашены на встречу со Сталиным. Встреча произошла 4 сентября 1943 г., ночью, в Московском Кремле. Встреча была секретной, в ней принимали участие министр иностранных дел Вячеслав Молотов и генерал НКВД, курировавший деятельность РПЦ, Георгий Карпов.
Результатом этой встречи стала "легализация" деятельности РПЦ и приобретение ею социального статуса в советской системе, а также созыв Архиерейского собора, который, согласно воле Сталина, избрал 8 сентября 1943 г. открытым голосованием Сергия (Страгородского) Патриархом Московским и всея Руси.
sasha13
07.02.2008 09:01:12
Старофінська мова, яка досі паралельно існує з офіційною у нащадків фіно-угрів – це “феня” (мова кримінальної босоти). Так само як слово піч і хліб у російській трансформувалися на пєчь і хлєб, так і фіня (мова фінських племен) трансформувалася на фєню. Навіть російський президент послуговується деколи рідною етнічною (відомий всьому світові вираз “мочіть в сартірах”).
Українське походження російської мови яскраво видно в словах: прачка, прачєчная (від української прати, а не стірать, що теж походить з української стирати бруд, терти полотно в руках); вимагателі – (від української вимагати, тобто російською – трєбовать, яке у свою чергу походить від українського слова треба, а не російського нужно); колесо, кольцо, коловорот, около – (від українського коло, а не російського круг) і сотні-тисячі інших слів. А от новофінське слово за-тилок, звідси – тил у військовому й архітектурному значеннях, походять від українського потилиця, яке у свою чергу впродовж своєї трансформації в українській мові зазнало зміни від проти-лиця до поти-лиця, так само як гриби облі-пеньки трансформувалися на о-пеньки, російською – о-пята (наче ростуть на п’ятах, а не пеньках). Українське походження мають такі слова як до-рога і по-ріг, які мають у своїй складовій українське слово ріг (поворот – ріг дороги, шляху, вулиці та ріг будинку – куток). До яких же рогів ведуть стежки фінського мовотворення? Слово по-ріг виникло з того, що свої хати праукраїнці будували з дерев`яного каркасу і глини. Тож, аби зменшити кількість виготовлення трудоємких перегородок каркасу для влаштування дверей, двері ставили до рогу будівлі, тому й нижня планка була по-ріг. Доречі слова двері, двір, ворота, хвіртка містять складову вор (вір), що означало староукраїнською межа, кордон. Звідси: знад-вору – двері, до-вору – двір, прохід через межу-вор – ворота і хвіртка. Дикі фіни, які промишляли грабіжництвом і крадіжками на руських (українських) теренах, порушуючи приватну межу-вор, вирішили, що так українці, гукаючи до них, називають злодюг і запозичили слово вор до свого мовного арсеналу у значенні крадія.
Та й звідки у племенах мері й чуді могли виникнути зазначені слова, якщо в кінці першого тисячоліття нашої доби вони жили ще на печерному рівні? Пращури ж українців мали вже цілком високу культурну і технологічно цивілізовану державу Русь. Українці жили в будинках, будували цегляні храми, мали огороджені поселення, городи і двори, вирощували сільськогосподарські культури, тримали свійську худобу і птицю, виробляли низку побутових речей гончарства, ткацтва, теслярства, обробітку шкіри тощо. Фіно-угорська людність нічого цього не знала. Жили пращури “русскіх” тоді в норах-землянках (яма, покрита дерев`яними рештками, хмизом, засипана поверх ґрунтом. Вхід у нору завішували шкірами тварин), рільництва вони не знали, а харчувалися, збираючи корінці, гриби, ягоди, фрукти, ловили диких тварин, риб і комах. То звідки ж у людей, що вилізли з нір, з`являться такі слова як вулиці, двері, ворота, огорожа, пороги, дороги тощо? Що там можна огороджувати, від кого і з якою метою, і які вулиці й дороги там треба прокладати і для чого? Найвлучніше ілюструє стан речей в фіно-угорському середовищі їхня поговірка – “ні кола, ні двора”. Та й чи мали нори-землянки “лице”, щоб вилаштуватися у ву-лиці?
sasha13
07.02.2008 09:08:00
Ба, більше того, ці дорусскіє племена не знали вогню, споживаючи все збиране, зловлене і знайдене у сирому вигляді. Тільки у кінці першого тисячоліття нашої доби, з одомашненням цих дикунів праукраїнцями, у перших з`явилися і вогонь, і технологія його застосування. Звідси слова: пічка, с-пічки (укр. – сірники), тобто вогонь з української пічки, а не с-пєчкі, млинці (російська калька – бліни), тобто спечені з молотого у млині борошна. Фіно-уграм не вистачило власного культурного словарного матеріалу для позначення нових термінів, функцій і матеріалів, через це вони відкинули свою мову і запозичили натомість руську, перекроївши та перекрутивши її на свій лад і можливості власного голосового апарату.
А послухайте, як звучать по-московському українські ліричні слова: дівчинка – дєв-чушка (щось схоже на чушку, може – свиноматка?), донечка – до-чурка (мабуть зроблена до чурки?). І так далі, й тому подібне...
А от В. Ніконов, автор статті “Рассказивают русскіє фамілії” в журналі “Наука і жізнь” ISSN002-1263 за червень 1986 року, бідкається що “русскіє” на Рязанщині мають прізвища, які походять з мовного матеріалу аборигенів “... мордвой – мокшей и ерзей, которые жили тут с І тысячелетия до н. э. …”. Зокрема він пише: “… многие русские, живущие в Рязанской области носят мордовские фамилии. Так, фамилия Кшеневы (…) походит от эрзянского «кши» – хлеб; Ламонины (…) – от эрзянского «ламонь» – много; Ошины (…) – от мордовського «ош» – город; Шлямовы (…) – от ерзянского «шлямо» – мытье и т. д. ». Ну як вам?
Було б дивно, аби цивілізатори-слов’яни (так автор називає українців) брали б свої прізвища з мовного середовища дикунів, які пізніше змавпували й мову цивілізаторів, і власну назву. А логіка підказує, що ті “русскіє” мають далеко не слов`янське походження. Русскімі вони стали тільки у 18 сторіччі, після зруйнування України скаженим Петром. І приводом, аби стати русскімі з московитів й переназвати московську мову в русскую було, зокрема, те, що близько 50% московської мови збудовано на українському (руському) матеріалі. Тож поміняли, в силу різних причин, і свою мову, і свою історію (скорше вкрали в українців) та назву свого народу, бо приємніше вважати себе нащадками великої Руської держави, а не фіноугорських людожерів-дикунів.
Тому й переповнює комплекс неповноцінності генетичних людоїдів – русскіх (згадайте, бодай, геноцид українців впродовж тільки 20 сторіччя та теперішній геноцид чеченського народу), що це не вони тисячі років тому одомашнили коня, вола, собаку та кабана, а якусь тисячу років тому українці одомашнили їх, навчивши їх технології виживання – подарувавши мистецтво рільництва і давши їм вогонь, аби ці дикуни не харчувалися своїми соплемінниками. Разом з культурою до них “прилипла” й наша мова, а тому їм десь на підсвідомому рівні соромно, що відцуралися вони і своїх предків, і їхньої історії та мови на користь нашої. Саме це і є причиною дикої ненависті нащадків фіно-угрів до українців і всього українського. Бо коли зникають історичні міфи, так майстерно сотворені російськими “науковцями” на замовлення імерського режиму, чи то царського, чи совєтського, зникає та надумана велич і русского народа, і відповідного язика, і гасударства расійскава. Досі душа етнічного фіно-угра блукає манівцями власних історичних фантазій, долаючи генетичний поклик предків і химерне бажання бути кращим, шляхетнішим – русскім. Через це на запитання: “Ви хто?”, вони відповідають: ”Ми русскіє”, тобто – ЧИЇ, або ЯКІ.
Віктор Ткаченко, Київ
sasha13
07.02.2008 09:27:14
Свидетель: Некоторым адептам Православия посвящается:
Православие оно разное.
Если...
После окончания Великой Отечественной войны советское государство способствовало созданию среди части греко-католического духовенства инициативной группы, которая призвала к упразднению унии между Греко-католической церковью и Римом и за её слияние с Русской православной церковью. Решение об этом было принято на Львовском соборе 1946 г. проводившимся под председательством отца Гавриила Костельника, и при активном участии НКВД.
Все епископы УГКЦ, !!!ОТКАЗАЛИСЬ!!! участвовать в этом соборе. Большинство епископата УГКЦ впоследствии подверглись репрессиям.
ОКО
07.02.2008 09:58:05
Маразм крепчает.
Ваня77
07.02.2008 10:24:42
"А послухайте, як звучать по-московському українські ліричні слова: дівчинка – дєв-чушка (щось схоже на чушку, може – свиноматка?), донечка – до-чурка (мабуть зроблена до чурки?). І так далі, й тому подібне..."
Саше 13
У тебя в голове есть че-нибудь или совсем пустая как тыква?
