SEBK
27.02.2013 20:48:41
А что это обозначает на обывательском языке?
Olesya-yurist
27.02.2013 20:48:52
Розглянувши матерiали справи, заслухавши пояснення сторiн та третьої особи 1, господарський суд встановив:
Земельнi вiдносини щодо володiння, користування i розпорядження землею регулюються Конституцiєю України, Земельним кодексом України, а також прийнятими вiдповiдно до них нормативно-правовими актами.
Згiдно iз ст. ст.13, 41 Конституцiї України передбачено, що вiд iменi українського народу права власника, зокрема, на землю здiйснюють органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування в межах, визначених Конституцiєю України.
Вiдповiдно до ст. ст.142, 143 Основного Закону України до матерiальної основи органiв мiсцевого самоврядування, крiм iнших об`єктiв, належить земля, управлiння якою здiйснюють територiальнi громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рiшень.
За змiстом ст.12 Земельного кодексу України (в редакцiї, яка дiяла на момент прийняття рiшення №419-11/1829 вiд 15.07.2004р.) до повноважень сiльських, селищних, мiських рад у галузi земельних вiдносин, належить розпорядження землями територiальних громад; надання земельних дiлянок у користування iз земель комунальної власностi вiдповiдно до цього Кодексу.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичнi особи набувають права власностi та права користування земельними дiлянками iз земель державної або комунальної власностi за рiшенням органiв виконавчої влади або органiв мiсцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу ст.124 вказаного Кодексу України (у вiдповiднiй редакцiї) передача в оренду земельних дiлянок, що перебувають у державнiй або комунальнiй власностi, здiйснюється на пiдставi рiшення вiдповiдного органу виконавчої влади або органу мiсцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної дiлянки.
Як свiдчать матерiали справи, 15.07.2004р. Київською мiською радою було прийнято рiшення №419-11/1829 «Про надання i вилучення земельних дiлянок та припинення права користування землею», у вiдповiдностi до якого, зокрема, Товариству з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3», за умови виконання п.2.1 цього рiшення, передано в короткострокову оренду на 5 рокiв земельну дiлянку площею 1,15 га для будiвництва житлового будинку з пiдземним паркiнгом на просп. Павла Тичини, 18-б у Днiпровському районi м. Києва.
У вiдповiдностi до п. п.2.1, 2.1.6, 2.1.7 вказаного акту органу мiсцевого самоврядування позивача зобов`язано питання пайової участi вирiшити вiдповiдно до рiшення №271/431 вiд 27.02.2003р. Київської мiської ради «Про пайову участь (внески) iнвесторiв (забудовникiв) у створеннi соцiальної та iнженерно-транспортної iнфраструктури м. Києва»; передати Головному управлiнню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської мiської державної адмiнiстрацiї) 5% загальної площi будинку (крiм службової) вiдповiдно до п.41 рiшення №267/1142 вiд 18.12.2003р. Київської мiської ради «Про бюджет м. Києва на 2004 рiк».
Згiдно iз ч.2 ст.126 Земельного кодексу України (в редакцiї, яка дiяла на момент пiдписання договору оренди землi вiд 03.11.2004р.) право оренди землi оформляється договором, який реєструється вiдповiдно до закону.
За змiстом ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про оренду землi» право оренди земельної дiлянки - це засноване на договорi строкове платне володiння i користування земельною дiлянкою, необхiдною орендаревi для провадження пiдприємницької та iншої дiяльностi.
Olesya-yurist
27.02.2013 20:54:13
Статтею 13 Закону України «Про оренду землi» встановлено, що договiр оренди землi - це договiр, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендаревi земельну дiлянку у володiння i користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну дiлянку вiдповiдно до умов договору та вимог земельного законодавства.
На виконання рiшення №419-11/1829 вiд 15.07.2004р. Київської мiської ради, приймаючи до уваги приписи ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.13 Закону України «Про оренду землi», 03.11.2004р. мiж позивачем (орендар) та вiдповiдачем (орендодавець) було укладено договiр оренди земельної дiлянки, згiдно iз п. п.1.1, 2.1 якого орендодавець на пiдставi п.2 рiшення №419-11/1829 вiд 15.07.2004р. Київської мiської ради за актом приймання-передачi передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну дiлянку на просп. Павла Тичини, 18-б у Днiпровському районi м. Києва розмiром 11548 кв. м (кадастровий номер 8000000000:90:137:0091) для будiвництва житлового будинку з пiдземним паркiнгом.
За приписами п.8.4 договору вiд 03.11.2004р. орендар зобов`язався, у тому числi, передати Головному управлiнню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської мiської державної адмiнiстрацiї) 5% загальної площi будинку (крiм службової) на пiдставi п.41 рiшення №267/1142 вiд 18.12.2003р. Київської мiської ради «Про бюджет м. Києва на 2004 рiк»; питання пайової участi вирiшити вiдповiдно до рiшення №271/431 вiд 27.02.2003р. Київської мiської ради «Про пайову участь (внески) iнвесторiв (забудовникiв) у створеннi соцiальної та iнженерно-транспортної iнфраструктури м. Києва».
За змiстом п.1.1 додатку 1 до рiшення №271/431 вiд 27.02.2003р. Київської мiської ради «Про пайову участь (внески) iнвесторiв (забудовникiв) у створеннi соцiальної та iнженерно-транспортної iнфраструктури м. Києва» (яке дiяло на момент укладання договору №92 вiд 21.02.2005р.) пайова участь (внесок) iнвесторiв (забудовникiв) у створеннi соцiальної та iнженерно-транспортної iнфраструктури мiста являє собою одноразовий внесок, який iнвестор має сплатити до бюджету м. Києва без урахування ПДВ, що дiє на дату сплати. Одноразовий внесок включає в себе наступнi складовi: вiдшкодування витрат бюджету м. Києва на розширене вiдтворення його ресурсiв; плати iнвестора за право реалiзувати свiй проект будiвництва (реконструкцiї) на територiї столицi.
21.02.2005р. мiж Головним управлiнням економiки та iнвестицiй Київської мiської державної адмiнiстрацiї та Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» було пiдписано договiр №92, згiдно iз положеннями п.1.1 якого (в редакцiї додаткової угоди №1 вiд 07.04.2006р.) предметом цього договору є сплата забудовником пайової участi (внескiв) на створення iнженерно-транспортної iнфраструктури м. Києва у зв`язку з будiвництвом житлового будинку (загальна площа квартир 18880,75 кв. м) з вбудованими примiщеннями площею 2230,2 кв. м (в тому числi: пiдприємство громадського харчування - 709,9 кв. м, магазин - 1235,65 кв. м, перукарня - 148,65 кв. м, приймальний пунк пральнi - 136 кв. м) на просп. Павла Тичини, 18-б у Днiпровському районi м. Києва.
Olesya-yurist
27.02.2013 20:57:43
Пунктом 1.2 зазначеного договору встановлено, що розмiр пайового внеску, згiдно з розрахунком, становить 1825,75 тис. грн. i пiдлягає уточненню пiсля затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документацiї.
За приписами п. п.2, 2.1, 2.2 додаткової угоди №1 вiд 07.04.2006р. до договору №92 вiд 21.02.2005р. розмiр пайової участi (внеску) у зв`язку зi змiною технiко-економiчних показникiв проекту та згiдно iз п.1.2 договору пiдлягає коригуванню. Скоригована сума пайового внеску пiд житлову частину становить 1703,36 тис. грн. Пайовий внесок у зв`язку з будiвництвом вбудованих примiщень визначається окремими розрахунками i становить 1178,8 тис. грн.
Як свiдчать матерiали справи, позивач здiйснив оплату на пiдставi договору №92 вiд 21.02.2005р. на загальну суму 2879160 грн.
Одночасно, за твердженням позивача, враховуючи приписи Закону України «Про регулювання мiстобудiвної дiяльностi», який набув чинностi 12.03.2011р., п.2.1.7 рiшення №419-11/1829 вiд 15.07.2004р. Київської мiської ради має бути визнано недiйсним та скасовано, а пункт договору оренди земельної дiлянки вiд 03.11.2004р., який встановлює обов`язок Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» передати Головному управлiнню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської мiської державної адмiнiстрацiї) 5% загальної площi будинкiв (крiм службової), зокрема, визнано недiйсним.
Частиною 1 ст.21 Цивiльного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт iндивiдуальної дiї, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування, якщо вiн суперечить актам цивiльного законодавства i порушує цивiльнi права або iнтереси.
У вiдповiдностi до п.1 роз`яснення №02-5/35 вiд 26.01.2000р. Президiї Вищого арбiтражного суду України «Про деякi питання практики вирiшення спорiв, пов`язаних з визнанням недiйсними актiв державних чи iнших органiв» акт державного чи iншого органу - це юридична форма рiшень цих органiв, тобто офiцiйний письмовий документ, який породжує певнi правовi наслiдки, спрямований на регулювання тих чи iнших суспiльних вiдносин i має обов`язковий характер для суб`єктiв цих вiдносин. При цьому, у пунктi 2 зазначеного роз`яснення вказано, що пiдставами для визнання акта недiйсним є невiдповiднiсть його вимогам законодавства та/або визначенiй законом компетенцiї органу, який видав цей акт.
За приписами ст.215 Цивiльного кодексу України пiдставою недiйсностi правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, якi встановленi частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статтi 203 цього кодексу, а саме: змiст правочину не може суперечити цьому кодексу, iншим актам цивiльного законодавства, а також моральним засадам суспiльства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхiдний обсяг цивiльної дiєздатностi; волевиявлення учасника правочину має бути вiльним i вiдповiдати його внутрiшнiй волi; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслiдкiв, що обумовленi ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та iнтересам їхнiх малолiтнiх, неповнолiтнiх чи непрацездатних дiтей.
З урахуванням викладеного, недiйснiсть правочину зумовлюється наявнiстю дефектiв його елементiв: дефекти (незаконнiсть) змiсту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волi - невiдповiднiсть волi та волевиявлення.
Olesya-yurist
27.02.2013 20:59:36
Вiдповiдно до статей 215 та 216 Цивiльного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недiйсним i застосування наслiдкiв його недiйсностi, про застосування наслiдкiв недiйсностi нiкчемного правочину.
За змiстом Постанови №9 вiд 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивiльних справ про визнання правочинiв недiйсними» вiдповiднiсть чи невiдповiднiсть правочину вимогам законодавства має оцiнюватися судом вiдповiдно до законодавства, яке дiяло на момент вчинення правочину.
Статтею 129 Конституцiї України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальнiсть сторiн та свобода в наданнi ними суду своїх доказiв i у доведеннi перед судом їх переконливостi.
Згiдно iз ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здiйснюється на засадах змагальностi. Сторони та iншi особи, якi беруть участь у справi, обгрунтовують свої вимоги i заперечення поданими суду доказами.
Вiдповiдно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести тi обставини справи, на якi вона посилається, як на пiдставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна мiстити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовнi вимоги; зазначення доказiв, що пiдтверджують позов; законодавство, на пiдставi якого подається позов.
Таким чином, приймаючи до уваги приписи вказаних нормативно-правових актiв, при зверненнi до суду з позовом про визнання недiйсним та скасування пункту рiшення органу мiсцевого самоврядування, визнання недiйсним пункту договору позивачем повинно бути доведено наявнiсть обставин, з якими закон пов`язує можливiсть визнання недiйсними рiшень та угод на момент їх прийняття або укладення.
Дослiдивши матерiали справи, вислухавши правову позицiю сторiн та третьої особи 1 у справi, господарський суд дiйшов висновку, що вимоги позивача про визнання недiйсним та скасування п.2.1.7 рiшення №419-11/1829 вiд 15.07.2004р. Київської мiської ради, визнання недiйсним пункту договору оренди земельної дiлянки вiд 03.11.2004р., який встановлює обов`язок Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» передати Головному управлiнню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської мiської державної адмiнiстрацiї) 5% загальної площi будинкiв (крiм службової), не пiдлягають задоволенню з огляду на таке:
Вiдповiдно до ст.140 Конституцiї України мiсцеве самоврядування є правом територiальної громади - жителiв села чи добровiльного об`єднання у сiльську громаду жителiв кiлькох сiл, селища та мiста - самостiйно вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України.
Систему та гарантiї мiсцевого самоврядування в Українi, засади органiзацiї та дiяльностi, правового статусу i вiдповiдальностi органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування визначено Законом України «Про мiсцеве самоврядування в Українi».
У рiшеннi №7-рп/2009 вiд 16.04.2009р. Конституцiйного Суду України у справi №1-9/2009 за конституцiйним поданням Харкiвської мiської ради щодо офiцiйного тлумачення положень частини другої статтi 19, статтi 144 Конституцiї України, статтi 25, частини чотирнадцятої статтi 46, частин першої, десятої статтi 59 Закону України «Про мiсцеве самоврядування в Українi» зазначено, що в Основному Законi України передбачено форми та засоби реалiзацiї права територiальних громад на мiсцеве самоврядування i вказано, що органи мiсцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рiшення, якi є обов`язковими до виконання на вiдповiднiй територiї (ч.1 ст.144). На основi цього положення Конституцiї України в Законi України «Про мiсцеве самоврядування в Українi» визначено, що у формi рiшень рада приймає нормативнi та iншi акти (ч.1 ст.59).
Olesya-yurist
27.02.2013 21:01:28
За висновками суду, рiшення №419-11/1829 вiд 15.07.2004р. було прийнято Київською мiською радою в межах повноважень органу мiсцевого самоврядування та у вiдповiдностi до вимог Конституцiї України, Закону України «Про мiсцеве самоврядування в Українi», Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землi» тощо, якi дiяли на момент його прийняття та є обов`язковим до виконання.
Крiм того, згiдно iз п.7 ст.179 Господарського кодексу України господарськi договори укладаються за правилами, встановленими Цивiльним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, iншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорiв.
Статтями 6, 627 Цивiльного кодексу України встановлено, що сторони є вiльними в укладеннi договору, виборi контрагента та визначеннi умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства, звичаїв дiлового обороту, вимог розумностi та справедливостi.
Вiдповiдно до ст.628 Цивiльного кодексу України змiст договору становлять умови (пункти), визначенi на розсуд сторiн i погодженi ними, та умови, якi є обов`язковими вiдповiдно до актiв цивiльного законодавства.
Тобто, виходячи зi змiсту ст. ст.6, 627, 628 Цивiльного кодексу України, Київська мiська рада та Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» як сторони договору оренди вiд 03.11.2004р., визначили умови вказаного договору на власний розсуд та прийняли на себе зобов`язання щодо його виконання.
Доказiв невiдповiдностi оспорюваних рiшення та договору актам цивiльного законодавства i порушення цивiльних прав або iнтересiв позивача на момент прийняття рiшення та укладання договору Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» всупереч вимог ст. ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено.
Одночасно, Закон України «Про регулювання мiстобудiвної дiяльностi» набув чинностi 12.03.2011р.
Вiдповiдно до п.6 ст.40 вказаного нормативно-правового акту встановлений органом мiсцевого самоврядування для замовника розмiр пайової участi у розвитку iнфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмiр пайової участi у розвитку iнфраструктури населеного пункту. Граничний розмiр пайової участi у розвитку iнфраструктури населеного пункту з урахуванням iнших передбачених законом вiдрахувань не може перевищувати: 1) 10 вiдсоткiв загальної кошторисної вартостi будiвництва об`єкта - для нежитлових будiвель та споруд; 2) 4 вiдсотки загальної кошторисної вартостi будiвництва об`єкта - для житлових будинкiв.
Згiдно iз п.7 ст.40 Закону України «Про регулювання мiстобудiвної дiяльностi» органам мiсцевого самоврядування забороняється вимагати вiд замовника будiвництва надання будь-яких послуг, у тому числi здiйснення будiвництва об`єктiв та передачi матерiальних або нематерiальних активiв (зокрема житлових та нежитлових примiщень, у тому числi шляхом їх викупу), крiм пайової участi у розвитку iнфраструктури населеного пункту, передбаченої цiєю статтею, а також крiм випадкiв, визначених частиною п`ятою статтi 30 цього Закону.
Виходячи зi змiсту ст.58 Конституцiї України, у вiдповiдностi до якої закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом`якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи, приписи п. п.6, 7 ст.40 Закону України «Про регулювання мiстобудiвної дiяльностi» не можуть бути пiдставою для скасування та визнання недiйсним рiшення органу мiсцевого самоврядування та визнання недiйсним договору, якi було прийнято та укладено вiдповiдно до набрання чинностi нормами вказаного Закону України.
Olesya-yurist
27.02.2013 21:05:12
Наразi, за змiстом п.7 Прикiнцевих та Перехiдних положень Закону України «Про регулювання мiстобудiвної дiяльностi» якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинностi цим Законом, передбачена сплата пайової участi замовником будiвництва (повнiстю або частково) в обсягах iнших, нiж визначено цим Законом, такий договiр пiдлягає приведенню у вiдповiднiсть iз цим Законом. Будь-якi рiшення органiв мiсцевого самоврядування про надання замовником будiвництва будь-яких послуг, передачу активiв у будь-якiй формi (матерiальнiй чи нематерiальнiй), передачу частини (вiдсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацiю об`єктiв мiстобудування, крiм пайової участi вiдповiдно до цього Закону, прийнятi до набрання чинностi цим Законом, пiдлягають приведенню у вiдповiднiсть iз цим Законом.
Приймаючи до уваги приписи п.7 Прикiнцевих та Перехiдних положень Закону України «Про регулювання мiстобудiвної дiяльностi», Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» не позбавлено права та можливостi звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав, а також законних iнтересiв, обравши спосiб захисту, що прямо передбачений наведеним нормативно-правовим актом.
Наразi, у п.2 Роз`яснення №02-5/111 вiд 12.03.1999р. Вищого арбiтражног суду «Про деякi питання практики вирiшення спорiв, пов`язаних з визнанням угод недiйсними» зазначено, що сторони не позбавленi права укласти угоду про внесення змiн до договору з метою приведення його у вiдповiднiсть iз законом або про розiрвання договору.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, позовнi вимоги про визнання недiйсним та скасування п.2.1.7 рiшення №419-11/1829 вiд 15.07.2004р. Київської мiської ради, визнання недiйсним пункту договору оренди земельної дiлянки вiд 03.11.2004р., який встановлює обов`язок Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» передати Головному управлiнню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської мiської державної адмiнiстрацiї) 5% загальної площi будинкiв (крiм службової), залишаються судом без задоволення.
При цьому, судом враховано, що у резолютивнiй частинi позовної заяви Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» помилково посилається на приписи Закону України «Про планування i забудову територiй», який втратив чиннiсть 12.03.2011р.
Виходячи з принципу повного, всебiчного та об`єктивного розгляду всiх обставин справи, суд дiйшов висновку, що вимога позивача про виключення певного пункту договору оренди земельної дiлянки вiд 03.11.2004р. не пiдлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Вiдповiдно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України пiдприємства, установи, органiзацiї, iншi юридичнi особи (у тому числi iноземнi), громадяни, якi здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть без створення юридичної особи i в установленому порядку набули статусу суб`єкта пiдприємницької дiяльностi, мають право звертатися до господарського суду згiдно з встановленою пiдвiдомчiстю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав i охоронюваних законом iнтересiв.
Документом, за допомогою якого реалiзується право на звернення до господарського суду, є позовна заява. Подання позовної заяви є формою реалiзацiї права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду iз заявою, в якiй повинно мiститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник.
Olesya-yurist
27.02.2013 21:07:23
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми i змiсту позовної заяви, вiдповiдно до яких позовна заява подається до господарського суду в письмовiй формi i пiдписується повноважною посадовою особою позивача або його представником та повинна мiстити, зокрема, змiст позовних вимог.
Змiст позовних вимог включає предмет i пiдстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом iнтересу є спосiб захисту цього права чи iнтересу. Пiдстави позову - це факти, якi обґрунтовують вимогу про захист права чи законного iнтересу. До пiдстав позову входять лише юридичнi факти, тобто тi, з якими норми матерiального права пов`язують виникнення, змiну чи припинення прав та обов`язкiв суб`єктiв спiрного матерiального правовiдношення.
Перелiк основних способiв захисту цивiльних прав та iнтересiв визначається ч.2 ст.16 Цивiльного кодексу України, до яких, зокрема, вiдносяться: визнання права; визнання правочину недiйсним; припинення дiї, яка порушує право; вiдновлення становища, яке iснувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурi; змiна правовiдношення; припинення правовiдношення; вiдшкодування збиткiв та iншi способи вiдшкодування майнової шкоди; вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рiшення, дiй чи бездiяльностi органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб.
Аналогiчнi положення мiстить ст.20 Господарського кодексу України.
Крiм того, суд може захистити цивiльне право або iнтерес iншим способом, що встановлений договором або законом.
Визначений позивачем спосiб захисту порушеного права у виглядi виключення пункту договору зазначеному перелiку не вiдповiдає.
Одночасно, позивачем не наведено, а судом не встановлено iнших положень законодавства, що передбачали б такий спосiб захисту порушеного права, як виключення пункту договору.
Висновки суду стосовно необхiдностi дослiдження вiдповiдностi предмету позову, визначеним законом способам захисту права узгоджуються з правовою позицiєю Вищого господарського суду України, викладеною у постановi вiд 26.06.2008р. по справi №7/124-07.
За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по сутi позивач має право змiнити предмет або пiдставу позову шляхом подання письмової заяви.
Змiна пiдстав або предмету позову, розмiру позовних вимог означають змiну iстотних складових позову. Так, змiна предмету позову означає змiну матерiально-правової вимоги до вiдповiдача.
При цьому, через вiддiл дiловодства до початку розгляду справи по сутi не було отримано будь-яких письмових звернень Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» щодо змiни змiсту матерiально-правової вимоги до вiдповiдача.
Одночасно, п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межi позовних вимог (за наявностi зазначених в цiй нормi умов, i про це є клопотання заiнтересованої сторони), але не змiни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення. Вiдповiдного клопотання Об`єднанням спiввласникiв багатоквартирного будинку «Добробут» подано не було.
Olesya-yurist
27.02.2013 21:09:47
Згiдно iз правовою позицiєю, яка викладена у постановi Верховного Суду України вiд 13.07.2004р. у справi №10/732, п.4.3 Постанови №18 вiд 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякi питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої iнстанцiї», суд, дiйшовши висновку, що предмет позову не вiдповiдає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен вiдмовити у позовi.
Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, позовна вимога Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» про виключення пункту договору оренди земельної дiлянки вiд 03.11.2004р., який встановлює обов`язок Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» передати Головному управлiнню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської мiської державної адмiнiстрацiї) 5% загальної площi будинкiв (крiм службової), також пiдлягає залишенню без задоволення.
Згiдно iз ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збiр в сумi 1073 грн. вiдноситься на позивача, а судовий збiр в сумi 2925,51 грн. належить повернути Товариству з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» на пiдставi п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збiр», у зв`язку iз внесенням збору в бiльшому розмiрi, нiж встановлено законом.
На пiдставi викладеного та керуючись ст. ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРIШИВ:
Вiдмовити повнiстю у задоволеннi позовних вимог Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3», м. Вишгород до Київської мiської ради, м. Київ.
Повернути Товариству з обмеженою вiдповiдальнiстю «Київське будiвельне пiдприємство №3» (07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Новопромислова, буд.7/8, ЄДРПОУ 32156847) з Державного бюджету України судовий збiр в сумi 2925,51 грн., сплачений на пiдставi платiжного доручення №66 вiд 05.10.2012р.
У судовому засiданнi 06.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рiшення.
Повне рiшення складено 11.02.2013р.
Суддя М. О. Любченко о
BSK
28.02.2013 08:17:23
Де забудовник знайшов таких юристiв???
Як можна було в завiдомо виграшнiй справi наробити помилок, не з`явитися на засiдання та просити в судi не те, що потрiбно. Замiсть того, щоб зобов`язати КМДА привести договiр у вiдповiднiсть до закону, вони просили скасувати один з абзацiв договору оренди землi. Хоча, якщо подивитися, як забудовник працює, не дивно, що тiльки такi юристи i готовi з ним спiвпрацювати.
Тепер все затягнеться, ще як мiнiмум на пiв-року.
